Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також укладеним між сторонами договором оренди землі.

Правова позиція у спорах про розірвання договорів оренди землі викладена у Постанові Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 р. №6, Листі ВГСУ «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов’язаних із земельними правовідносинами» від 01.01.2010 р., Постанові Верховного Суду України «Про нюанси розірвання договору оренди земельної ділянки» від 12.02.2008р.

Так, статтею 31 Закону України «Про оренду землі» встановлені підстави припинення договору оренди землі, а саме такими підставами є:

– закінчення строку, на який його було укладено;
– викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;
– поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;
– смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;
– ліквідації юридичної особи - орендаря;
– відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
– набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;
– припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).
 
При цьому, зазначений перелік підстав є невичерпним.

У свою чергу, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Також на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

В односторонньому порядку розірвання договору оренди землі можливе лише в тому випадку, якщо це прямо передбачено в договорі оренди землі. Слід відмітити, що переважна більшість укладених договорів оренди не містять у своєму тексті право розірвання договору в односторонньому порядку.

Однією з найпоширеніших підстав розірвання договору оренди земельної ділянки є заборгованість з орендної плати. За змістом статей 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати в установленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватись належними доказами, наприклад довідкою, виданою державною податковою інспекцією, про наявність (або відсутність) заборгованості із земельного податку та оренди землі.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Слід зазначити, що норми статті 24 та статті 25 Закону України «Про оренду землі» не містять у собі вимог щодо систематичної несплати орендної плати, а договір оренди земельної ділянки може бути розірваний на вимогу однієї із сторін в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених нормами цих статей.

Таким чином, щодо одних і тих же правовідносин можно застосувати різні норми матеріального права, що на практиці викликало безліч питань. Ясність щодо правильного правозастування була внесена після прийняття Верховним судом України постанови від 12 грудня 2012 року № 6-146 цс 12.

Наприклад, Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року при скасуванні ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2012 року суд зазначив, що перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права уваги не звернув, залишив поза увагою положення п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України, у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги дочірнього підприємства «Аграрій» та їх не спростував.
 
При прийнятті рішення суд у вказаній справі посилався до правової позиції щодо розірвання договору оренди у разі систематичної несплати орендної плати викладена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146 цс 12, яка згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Зокрема, Верховний суд зробив висновок про можливість розірвання договору оренди землі лише в разі систематичної несплати орендної плати, разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання.

Враховуючи викладені правові позиції та аналізуючи підстави для можливого розірвання договору оренди у випадку не виконання або не належного виконання орендатором своїх обов’язків у частині сплати орендної плати необхідно встановити та зафіксувати систематичну не сплату орендної плати.
 
    Іншою, досить поширеною підставою для розірвання договорів оренди є розірвання договору оренди земельної ділянки шляхом визнання договору недійсним.
 
Такий спосіб розірвання договору оренди реалізовується шляхом подання відповідного позову до суду із аргументацією підстав для визнання договору оренди недійсним. Як правило, найпоширенішими випадками визнання договору недійсним є те, що у договорах оренди земельних ділянок відсутні істотні умови, що передбачені ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Наприклад, у договорах оренди земельних ділянок відсутні істотні умови, зокрема: порядок внесення орендної плати, умови збереження стану об'єкта, умови передачі земельної ділянки в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною першою ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначені істотні умови договору оренди, відсутність хоча б однієї з цих істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним у розумінні частини другої ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Тобто, у разі виявлення факту відсутності у договорі хоча би однієї істотної умови, після проведення його державної реєстрації, такий договір підлягає визнанню недійсним за правилами ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 6 лютого 2012 у справі № 6-104ц11.

Цікавою підставою для розірвання договору оренди у випадку використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Постановою Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 р. №6 та Листом ВГСУ «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами» від 01.01.2010 р., зазначено, що у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Звертаючись з позовом про розірвання договору оренди саме за цією підставою слід врахувати, що факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням - це випадки, коли на ній здійснюється діяльність, яка виходить за межі цільового призначення.

Цікавим є рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року справа № 6-464ск12 про розірвання договору оренди у зв’язку із не використання земельної ділянки за її за цільовим призначенням. Суд першої інстанції задовольнив позов та розірвав договір оренди землі на тій підставі, що відповідач постійно порушував строки прибирання побічної продукції, не вносив добрива, що призвело до виснаження та засмічення землі бур’янами, в 2008, 2009 роках взагалі не обробляв землю, тобто не використовував її за цільовим призначенням.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи касаційну скаргу відповідача, суд касаційної інстанції зазначив: «Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд ототожнив поняття «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням», останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування».

Аналізуючи судову практику розгляду спорів щодо розірвання договорів оренди землі слід резюмувати, що дана категорія справ відрізняється своєю складність та відсутність установленої судової практики, що в свою чергу приводить до суттєвих складнощів у правозастосувальній практиці. Вважаю, що судами вищих інстанції повинно бути більш систематизована судова практика.

Чумак Роман, керуючий партнер Юридичної компанії "АРЕС"

© Юридическая компания "АРЕС". Все права защищены. Использование материалов и новостей сайта разрешается при условии ссылки на www.areslex.com. Обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка в любом абзаце на цитируемую статью или новость.