Право знати своїх батьків для дитини, особливо усиновленої, набуває особливого значення. Для кожної дитини важливо володіти інформацією про своє походження, про фактичних батьків, тобто про генетичних родичів, про сім’ю і про свій рід.
Ця інформація має певну моральну цінність для кожної людини. Крім того, вона може бути важливою під час медичного обстеження для виявлення патологій та інших хвороб, які можуть передаватися від батьків, або у разі виявлення талантів і здібностей дитини, її схильності до будь-яких занять тощо.
Зокрема, ст. 7 Конвенції про права дитини закріплює таке інформаційне право дитини на міжнародному рівні. Однак зміст зазначеного права і, що особливо важливо, специфіку його реалізації та захисту визначає національне законодавство. Відповідно до ч. 3 ст. 226 СК України усиновлена дитина має право після досягнення 14 років отримати інформацію щодо свого усиновлення. Цим положенням практично обмежується національне регулювання права дитини знати про своїх батьків. При цьому питома вага норм, спрямованих на збереження таємниці усиновлення, у вітчизняному законодавстві набагато вища за кількість норм, які мають забезпечити право дитини знати про своїх батьків. Це викликає як теоретичну, так і практичну проблему забезпечення та реалізації відповідного особистого немайнового права дитини.
Звертає на себе увагу той факт, що Конвенція про права дитини закріплює право дитини знати про своїх батьків «наскільки це можливо», що вимагає додаткового тлумачення та роз’яснення. Вказівка на те, що дитина має право знати про своїх батьків «наскільки це можливо», безумовно, є межею здійснення такого права. У більшості випадків це стосується процесу отримання відомостей про своїх батьків, тобто використання всіх доступних і передбачених законом випадків. У разі, якщо дитину було підкинуто чи знайдено, також дуже складно отримати інформацію про своїх батьків і походження.
Європейський суд з прав людини під час розгляду питання про право дитини знати про своїх біологічних батьків зробив декілька висновків у своїх рішеннях. Зокрема, ЄСПЛ вбачає можливість обмеження права дитини на доступ до інформації про її походження у разі, якщо таке обмеження має правомірну мету. Наприклад, якщо метою є захист і збереження здоров’я сурогатної матері у період вагітності та пологів, або в разі використання донора біологічного матеріалу, з метою забезпечення його анонімності.
Європейський суд визначив, що вибір конкретного правового механізму забезпечення дитині доступу до інформації про власне походження залишається поза державою. Однак вибір такого механізму обмежений необхідністю досягти можливого консенсусу – збереження балансу інтересів дитини (забезпечення її права на інформацію), біологічних батьків (реалізація права на анонімність), а також третіх осіб, чиї права та інтереси можуть бути порушені (соціальні батьки, родичі дитини, родичі біологічних батьків).
Наприклад, у постанові в справі «Каутцор проти Німеччини» Європейський суд з прав людини установив, що держави зобов’язані розглянути питання про те, чи сприяє встановлення відносин із біологічним батьком найкращим інтересам дитини, наприклад, шляхом надання права на контакт із дитиною. Таким чином, Європейський суд прагне в питанні встановлення батьківства враховувати не лише інтереси біологічного батька, але й, передусім, інтереси самої дитини.
Розглядаючи рішення національних судів, можна дійти висновку, що питання про походження дитини часто порушується у справах стосовно оскарження батьківства. Зокрема, можна відзначити декілька правових висновків:
1. Постанова Верховного суду від 15.10.2020 р. у справі № 473/1343/18 – обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, оскільки той вважав, що міг і не бути батьком дитини, тому що пройшло більше одного року після того, як він дізнався про її народження, не було пропорційним по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Тому, попри широкі межі розсуду держави, вона не забезпечила в цьому випадку поваги до права заявника на його приватне життя.
2. Постанова Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 760/3977/15-ц – якщо відповідач (наприклад, імовірний батько дитини) ухиляється від здачі біологічного матеріалу для проведення експертизи, суд може визнати батьківство такої особи без відповідного висновку експертизи.
3. Постанова Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі № 201/11183/16-ц – питання про походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, в тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, оскільки суд оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні із зазначенням мотивів їх прийняття або відхилення. У разі, якщо ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо виключає її проведення, суд може визнати факт, для з’ясування якого була призначена експертиза, або відмовити в його визнанні (залежно від того, яка зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них така експертиза).