Спадщина є невід’ємною частиною життя будь-кого. На жаль, кожний проходить у житті етап смерті когось із родичів. Це, беззаперечно, трагедія, неприємна новина. Однак варто задуматися над наслідками таких дій. Справа в тому, що після смерті будь-якої особи відкривається спадщина, що складається з майна, яке було набуте померлим за час свого життя.
За загальним правилом воно переходить до спадкоємців – осіб, які є живими на час відкриття спадщини та які були зачаті за життя спадкодавця й народжені живими. Якщо спадкування відбувається за законом, то виділяють п’ять черг спадкоємців, до яких належать члени сім’ї та близькі родичі.
Що ж треба зробити, щоб прийняти спадщину?
За загальним правилом протягом шести місяців після відкриття спадщини (смерті спадкодавця) особа має подати заяву про прийняття спадщини до державного або приватного нотаріуса. Однак якщо особа постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини – подавати заяву не потрібно, адже в такому разі особу вважають такою, що автоматично прийняла спадщину.
Що може свідчити про постійне проживання зі спадкодавцем на час смерті останнього?
Зазвичай це підтверджується однаковою реєстрацією місця проживання спадкоємця зі спадкодавцем. Справа в тому, що у більшості випадків особи дійсно проживають разом, як це відбувається у звичайних сім’ях, тому в цьому випадку проблем майже не існує.
Варто наголосити на тому, що на практиці трапляються випадки, коли фактично особа дійсно постійно проживала зі спадкодавцем на день смерті, однак це не підтверджує жоден документ. У цьому разі підтвердити факт спільного проживання можна лише у суді, про що суд має прийняти рішення і встановити юридичний факт. У суді це можна підтвердити показаннями свідків, які можуть вказувати на спільне проживання зі спадкодавцем, та іншими документами, які опосередковано можуть свідчити про цей факт.
Як було зазначено вище, зазвичай усі керуються однаковою реєстрацією місця проживання під час визначення факту автоматичного прийняття спадщини. Однак на практиці можуть виникнути досить несподівані обставини, які можуть мати наслідок у вигляді неотримання спадщини або її частини. Прикладом такого може бути справа № 937/10434/19-ц, у якій Верховний суд дійшов вельми цікавого висновку.
Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на частку майна у порядку спадкування за законом. Вимоги були обґрунтовані тим, що хоча позивач і не звертався із заявою про прийняття спадщини, він був зареєстрований за тією ж адресою що і спадкодавець, а тому автоматично успадкував частину майна.
Рішенням суду першої інстанції позов було задоволено у повному обсязі. Проте згодом це рішення було скасоване постановою апеляційного суду.
Не погодившись із висновком апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій знову акцентував на спільній реєстрації місця проживання зі спадкодавцем.
Верховний суд під час розгляду справи погодився з рішенням апеляційного суду та дійшов такого висновку: державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації.
Цей висновок був обґрунтований тим, що у матеріалах справи міститься рішення суду, яким позивача було визнано таким, що втратив право користування квартирою, в якій він був зареєстрований. Унаслідок цього він не є таким, що постійно проживає у цій квартирі, а тому не вважається таким, що постійно проживав зі спадкодавцем на момент смерті останнього й автоматично прийняв спадщину.
Отже, вищенаведений випадок дає можливість зробити висновок, що розраховувати лише на факт спільної реєстрації місця проживання не варто, адже можуть існувати інші факти, що підтверджуватимуть відсутність спільного проживання. Тому навіть у разі спільного проживання зі спадкодавцем бажано все одно подавати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.