Досить поширеним є випадок, коли господар квартири/будинку, проживаючи в одній кімнаті, здає в оренду іншу. У такій ситуації людина, яка орендує житло, має вільний доступ до квартири/будинка та приміщення, що містяться в ній/ньому (кухня, ванна кімната, коридор).
Однак, під час укладання договору оренди орендодавець (власник приміщення) може обмежити доступ орендаря до інших приміщень у квартирі/будинку, наприклад, доступ до тієї кімнати, в якій безпосередньо мешкає господар.
Схожий договір, за яким громадянин, який орендував житло, не мав вільного доступу до кімнати господині квартири, було укладено і в нашій історії. Коли господиня йшла куди-небудь, вона закривала свою кімнату на ключ, а сам ключ забирала із собою або ховала так, щоб орендар не знав про схованку. Орендаря цей факт не зупинив, і він підібрав відповідний ключ, проник до кімнати господині й вкрав майна на 20 тисяч гривень.
Суду під час вирішення цієї справи було складно правильно кваліфікувати такий злочин. Оскільки орендар все-таки мав доступ до квартири, суд не міг визначитися, чи буде цей злочин вважатися крадіжкою з проникненням у приміщення з обмеженим доступом, адже злом все-таки був, чи ж це буде проста крадіжка без обтяжуючих обставин. Захисник наполягав, що доступ не було обмежено, однак Верховний суд прийняв таке рішення: оскільки обмежений доступ до цього приміщення було прописано у відповідному договорі оренди, кімнату було зачинено на ключ, господиня була відсутня і жодних дозволів на доступ до цієї кімнати господиня квартири не давала, то вказаний злочин необхідно кваліфікувати як крадіжку із проникненням.
На підставі вищезгаданого можна зробити висновок: у разі якщо договором оренди прямо прописане обмеження доступу до будь-яких приміщень в орендованій квартирі/будинку, то проникнення до такого приміщення без відома господарів, шляхом підбору ключів або іншим способом проникнення, саме по собі є незаконним, а в сукупності з таємним заволодінням чужого майна кваліфікується за ч. 3 ст. 185 КК України.