Пізнання у кримінальному провадженні здійснюється лише за допомогою кримінального процесуального доказування – врегульованої законом процесуальної діяльності, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК). Доказування у кримінальному провадженні здійснюється відповідно до законодавчої регламентації. Так, ст. 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що надає сторонам можливість з’ясувати, уточнити всі обставини, які вони вважають важливими для вирішення справи.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 6 січня 2025 року по справі № 317/3658/20 зазначає, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах, що кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18).
Відповідно до обставин справи потерпілі давали показання під час судового розгляду, за наслідками якого було ухвалено вирок від 21.05.2021. Судом апеляційної інстанції цей вирок було скасовано, а справу направлено на новий розгляд, під час якого забезпечити явку потерпілих для їхнього безпосереднього допиту не вдалося.
Потерпілі звернулися до суду із заявами про розгляд справи без їх участі. Прокурор, своєю чергою, заявив клопотання про дослідження показів потерпілих, які були надані ними під час попереднього судового розгляду шляхом відтворення звукозапису та/або відеозапису судових засідань від 26.02.2021 та 19.03.2021.
Суд з урахуванням позиції обвинуваченого та його захисника, які не заперечували проти задоволення клопотання прокурора та підтримали вказане клопотання, задовольнив клопотання.
Водночас у касаційній скарзі захисник вказав, що суд визнав обвинуваченого винуватим, посилаючись на суперечливі показання потерпілих, яких безпосередньо не допитав і обмежився дослідженням технічного запису допиту останніх під час попереднього судового розгляду. Захисник вважає такі докази недопустимими, оскільки вони не дозволили стороні захисту з’ясувати всі обставини, які впливають на кваліфікацію діянь обвинуваченого.
Верховний Суд зазначив, що:
- На технічних записах зафіксовані запитання та відповіді потерпілих, що давало місцевому суду можливість не лише сприймати зміст їхніх показань, а й спостерігати манеру їхньої поведінки під час допиту й робити висновки для оцінювання їхньої достовірності.
- Під час попереднього судового розгляду кримінального провадження сторонам була надана можливість брати участь у допиті потерпілих, і вони повною мірою скористалися таким правом.
- Сторони кримінального провадження під час дослідження місцевим судом технічних записів допиту потерпілих не були позбавлені можливості звертати увагу суду на ті аспекти показань, які є важливими для оцінки їхньої достовірності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що за обставин цього кримінального провадження дослідження показань потерпілих, які вони давали під час попереднього судового розгляду, забезпечило сторонам достатні процесуальні гарантії, здатні компенсувати неможливість їхнього допиту під час нового розгляду кримінального провадження, та їхні показання обґрунтовано визнано допустимими доказами.
Крім того, при новому розгляді не були встановлені будь-які нові суттєві обставини, які б зумовлювали необхідність повторного допиту вказаних потерпілих.
Підсумовуючи: колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації їх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону. Тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв’язку.
