Суть справи. Особою було подано заяву з вимогами про визнання права володіння на частину будинку; поділити будинок і виділити їй у натурі будинок; визнати право володіння на частину земельної ділянки; поділити земельну ділянку.

Вимоги обґрунтовано тим, що особа за особисті гроші побудувала дім, але зведений будинок перебував наземельній ділянці, що є власністю матері колишнього чоловіка позивача і був зареєстрований за іншою особою – відповідачем, який обіцяв заповісти вказаний дім онукам. Інформацію, що відповідач не має наміру складати заповіт на онуків, позивач дізналась із позову про виселення та зняття з реєстраційного обліку. Районний і апеляційний суди відмовили в позові, оскільки не було доведено й не надано належних доказів, які б свідчили проте, що саме позивачем за власні кошти було побудовано будинок.

Позивачем подано касаційну скаргу, зокрема, було вказано, що вона звела будинок за власні кошти, на підтвердження чого надала суду товарні чеки. Товарні чеки на купівлю будівельних матеріалів, меблів і техніки можуть бути предметом доведення у справі про відшкодування вартості будівельних матеріалів або розподілу майна подружжя, тобто вказане не свідчить про набуття права володіння на частину в домоволодінні.

Висновок ВС. Судами встановлено, що після введення об’єкта в експлуатацію було здійснено державну реєстрацію на ім’я відповідача, вказаний юридичний факт сторонами не заперечувався, а отже, і набуття прав аволодіння на спірне домоволодіння відповідачем є правомірним.

У зв’язку із неподанням до суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме позивачем за особисті кошти було здійснено побудову житлового будинку, відповідач як власник домоволодіння та земельної ділянки не надавала згоду позивачеві на будівництво.

Отже, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про те, що позовні вимоги не доведені й задоволенню не підлягають.

Касаційна скарга не спростовує встановлених фактичних обставин і не підлягає задоволенню.