1. Порядок звернення до Європейського суду з прав людини

Які права захищає Конвенція? Європейський суд із прав людини є міжнародним органом, який за умов, визначених Конвенцією про захист прав людини і основних свобод, може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав. Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов’язалися дотримуватися прав та основоположних свобод людини. Ці права гарантуються як самою Конвенцією, так і протоколами до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов’язковість яких надана державами – учасницями Конвенції.

Конвенція складається із преамбули та 59 статей. Крім того, її основний текст доповнюють протоколи, які значно розширюють перелік прав і свобод людини. Головна особливість документа – забезпечення прав і основних свобод на національному рівні за ефективної системи захисту, а в разі їх порушення – на міжнародному рівні.

Згідно зі статтею 1 Конвенції, Україна гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема: право на життя (стаття 2), заборону тортур (стаття 3), заборону рабства та примусової праці (стаття 4), право на свободу й особисту недоторканність (стаття 5), право на справедливий судовий розгляд (стаття 6), покарання виключно на підставі закону (стаття 7), право на повагу до приватного та сімейного життя (стаття 8), свободу думки, совісті та релігії (стаття 9), свободу висловлення думки (стаття 10), свободу зібрань та об’єднань (стаття 11), право на одруження (стаття 12), право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13), заборону дискримінації (стаття 14), відступлення від зобов’язань у разі надзвичайної ситуації (стаття 15), обмеження політичної діяльності іноземців (стаття 16), заборону на зловживання правами (стаття 17), межі застосування обмежень щодо прав (стаття 18).

Крім того, невід’ємною частиною Конвенції є Протоколи до Конвенції, а саме:

Протокол № 1 від 20 березня 1952 року гарантує захист права власності, права на освіту та права на вільні вибори;

Протокол № 4 від 16 вересня 1963 року гарантує заборону на тюремне ув’язнення за борги, висилання громадянина та колективне висилання іноземців, а також гарантує захист права на свободу пересування;

Протокол № 6 від 28 квітня 1984 року гарантує заборону смертної кари, за винятком випадків, коли держава – член Ради Європи перебуває у стані війни або в разі неминучої загрози війни;

Протокол № 7 від 22 листопада 1984 року гарантує заборону вислання іноземців, а також гарантує кожному право на апеляцію в кримінальних справах, на відшкодування в разі судової помилки, а також гарантує право не бути притягнутим до суду або покарання повторно;

Протокол № 12 від 4 листопада 2000 року гарантує загальну заборону на дискримінацію;

Протокол № 13 від 3 травня 2002 року гарантує заборону на застосування смертної кари без винятків.