Як відомо, Конституція містить право, відповідно до якого кожна особа може звернутися до суду з метою захисту свого права й інтересу. Це право закріплене, певно, в кожній цивілізованій країні, адже порушення прав відбувається щодня.
Варто відзначити, що це право не є абсолютним, оскільки має певні межі. Вони стосуються строку, протягом якого таким правом можна скористатися. Це пішло ще з давнини, де встановлювали різні терміни (30 років, 6 років, 2 роки тощо) для захисту свого права.
Не є виключенням і сьогодення, адже чинне законодавство містить строк, протягом якого особа може звернутися до суду. За загальним правилом він становить 3 роки. Але існують певні виключення. Наприклад, у спорах стосовно стягнення штрафів або спростування недостовірної інформації – за захистом свого права можна звернутися протягом 1 року. Крім того, є ситуації, які взагалі не обмежені будь-яким строком. До них належать, наприклад, вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Як і кожен строк, позовна давність має правила свого обчислення, зокрема визначення початку перебігу. Строк починає обчислюватися з того моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про факт порушення іншою особою свого права або про конкретну особу, яка це здійснила.
Закінчення позовної давності призводить до певних юридично значущих наслідків. Насамперед установлення судом факту закінчення строку давності тягне за собою відмову у задоволенні позову саме з цієї підстави. Тобто фактично суд констатує, що на момент звернення матеріальне право на позов у заявника вже припинилося. Проте цей результат відповідно до правового інструментарію ст. 267 ЦК України настає лише за відсутності двох обставин: заяви сторони про сплив строку давності та поважних причин такого спливу.
Окрему увагу слід надати поняттю поважності причин спливу строку позовної давності. Цивільний кодекс України не містить визначення цього поняття та орієнтовного переліку таких поважних причин, за яких суд може продовжити слухати справу. Таким чином, ці обставини встановлюють на розсуд суду в кожному конкретному випадку, з огляду на обставини справи. Однак судова практика визначила деякі критерії, за яких ті чи інші причини можуть визнаватися поважними. Як приклад можна проаналізувати постанову Верховного суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 359/4206/19, де розглянуто питання визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Виходячи з обставин справи, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Причину такого пропуску він пояснив тим, що не міг скористатися кваліфікованою юридичною допомогою унаслідок браку коштів. Суди першої та апеляційної інстанцій визнали такі причини поважними та частково задовольнили позовні вимоги. Однак із такими рішеннями не погодився Верховний суд, обґрунтувавши своє рішення таким чином.
Для того щоб установити поважність причин пропуску позовної давності, слід брати до уваги ті обставини, які дійсно й об’єктивно заважають і створюють певні труднощі особі звернутися до суду та вчинити відповідні процесуальні дії. З огляду на вищенаведене, Верховний суд констатував непов’язаність заявлених позивачем причин із труднощами для звернення до суду. Крім того, суд обґрунтував свою позицію тим, що позивач міг звернутися за отриманням безоплатної правової допомоги, на що не потрібно витрачати кошти.
У результаті розгляду справи суд скасував рішення нижчих інстанцій і відмовив у задоволенні позову. Таким чином, у разі порушення ваших прав потрібно пам’ятати, що закон у деяких випадках установлює строк, протягом якого ви можете звернутися до суду за захистом своїх прав. Тому, звертаючись із позовом до суду, треба мати це на увазі, щоб уникнути в майбутньому несподіванок.
