Насправді можна, однак це нелегка процедура, яку можна здійснити лише через суд. Верховний суд в одній зі своїх постанов роз’яснив, що для цього потрібно довести, що майно було придбане спільною участю подружжя коштами або працею в отриманні майна. Отже, пропонуємо розглянути цю справу детальніше для більшого розуміння питання.
Ситуація полягала в тому, що жінка звернулася із позовом до суду про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя та розподіл спільного майна подружжя.
Обґрунтовуючи свою позицію, вона роз’яснила, що проживала з чоловіком спільно, проте шлюб вони не укладали. За час такого проживання 2007 року в них народився спільний син, вони мали спільний сімейний бюджет, купували речі, спільно вели домашнє господарство, виховували дітей, дбали та опікувалися одне про одного.
У 2011 році вони вирішили, що настав час узаконити свої відносини й одружилися. Зрозумівши, що поспішили, у 2012 році вони розлучилися. У 2013 році повторно зареєстрували шлюб, а 2014 року знову його розірвали.
Позивачка пояснювала, що вона не могла навіть уявити, що через такі відносини в неї можуть з’явитися проблеми. На її думку, в них були дуже теплі стосунки, тому вона була згодна, коли за час шлюбу та поза ним вони купували за спільне майно дві квартири, машину, ще й навіть нежитлове приміщення, зареєструвавши їх на ім’я чоловіка.
Проте жінка пошкодувала про це, коли після другого розлучення чоловік вирішив, що це тільки його особисте майно й розпоряджатися ним вирішив також самостійно. Зокрема, на підставі договору дарування подарував квартиру своїй матері, а автомобіль на підставі договору купівлі-продажу продав.
Загальновідомим є той факт, що за законодавством України усе майно, придбане у шлюбі, є спільним, навіть якщо було куплено одним із подружжя, а у другого не було можливості заробляти кошти через хворобу, виховання дітей, ведення домашнього господарства, побуту.
Однак чи настільки ж простим буде вирішення цієї ситуації? Звісно, врегулювання такого питання відбуватиметься на підставі доказів, які будуть наведені позивачем в обґрунтування своєї позиції. Отже, давайте розберемося, які саме докази наводила жінка.
Позивачка посилалася на те, що вони дійсно проживали разом сім’єю в її квартирі, надала підтвердний лист Комунального підприємства житлово-експлуатаційної контори, що чоловік звертався до підприємства, оскільки вважав, що договір на утримання будинку, в якому він проживав, виконувався неналежним чином. Більше того, відповідно до відомостей у паспорті чоловіка він був зареєстрований у квартирі позивачки із 2006 до 2011 року.
Іншим її аргументом було те, що договір купівлі-продажу на одну з квартир, яку вони спільно придбали, нотаріус посвідчив через 7 днів після повторного браку, у зв’язку з чим вона є саме спільною сумісною власністю. А її головним аргументом наявності між нею та чоловіком сім’ї є народження їхнього спільного сина.
Втім, розглянувши цю справу, Верховний суд вирішив її не на користь жінки. Мотивував своє рішення він тим, що доказами проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без шлюбу є спільне проживання, спільний бюджет, спільне господарство, спільні витрати в інтересах сім`ї, наявність між сторонами подружніх взаємних прав та обов’язків, а також інші докази, що можуть вказувати на наявність установлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Вирішуючи питання щодо того, особистим є майно чи спільним, суд має встановити факт придбання оспорюваного майна внаслідок спільної праці; з’ясувати, коли воно було придбане; звідки надходили кошти, за які таке майно було набуте; а також якою була мета придбання майна.
Суд визнає, що той факт, що у жінки та чоловіка народився спільний син, не підтверджує факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю, не свідчить це також і про те, що між сторонами протягом вказаного саме позивачем періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Місце реєстрації у чоловіка в квартирі жінки також було лише до 2011 року, тому його не можна вважати достатнім доказом.
Заперечуючи те, що квартира, договір на придбання якої був посвідчений нотаріусом після реєстрації шлюбу, є спільною сумісною власністю, Верховний суд відзначає таке: вирішальним фактом є те, що кошти на рахунок покупця були переказані чоловіком із власного рахунку, що підтверджено випискою із банку. Причому переказ коштів був до укладання шлюбу.
Таким чином, Верховний суд відмовив жінці на підставі того, що нею не було надано належних, допустимих і достатніх доказів та аргументів, які підтверджували б факт проживання однією сім’єю та те, що майно було придбане за спільні кошти.
Постанова Верховного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 182/670/15-ц
