У житті кожної людини настає день, коли помирає близька особа. Саме у цей період часу в сім’ї серед близьких осіб померлого починається підготовка до прийняття спадщини. Окрім цього, саме у цей час спливають усі нюанси щодо оформлення того чи іншого майна. Як правило, відбувається це таким чином: особа звертається до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а нотаріус відповідає, що ви не маєте права на те чи інше майно, оскільки спадкодавець не оформив або не мав права на таке майно.
Ще одним життєвим прикладом є те, коли помирає бабуся/дідусь, її/його діти не займаються належним оформленням спадщини, а вже після їхньої смерті онуки мають безліч проблем, пов’язаних із оформленням спадщини як баби/діда, так і батьків.
Для роз’яснення певних аспектів у цій ситуації слід проаналізувати рішення Верховного суду від 3 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20.
Суть справи полягає в тому, що Особа 1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин і визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом.
Позовну заяву було мотивовано тим, що її баба – Особа 3 не перебувала у зареєстрованому шлюбі з батьком її матері й прізвище відповідно не змінювала, за час спільного проживання у них народилася дитина – її мати – Особа 2. Мати після шлюбу змінила прізвище. У реєстрі актового запису у графі «матір» з невідомих підстав зазначено зовсім іншу людину. Отже, Особа 2 є матір’ю Особа 3, а Особі 1 є бабою, проте відповідними документами вона не може підтвердити цього юридичного факту.
Вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, але нотаріусом було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2012 року, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на майно її покійної матері та відсутнє документальне підтвердження родинних відносин між бабою і матір’ю. Таким чином, Особа 1 вважала свої спадкові права порушеними, оскільки вона як спадкоємець Особи 3 на підставі частини першої статті 549 ЦК УРСР позбавлена можливості оформити право власності на спадкове майно.
Рішенням суду першої інстанції було прийнято рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв’язку з тим, що цивільна правоздатність Особи 2 і Особи 3 припинена у зв’язку з їхньою смертю, унаслідок чого звернення позивачки з вимогою про встановлення юридичного факту, що має значення в інтересах померлих, суперечить нормам цивільного права та процесуального законодавства.
Суд апеляційної інстанції залишив рішення першої інстанції без змін, оскільки встановлення юридичного факту родинних відносин між померлими особами не може бути складовою правової процедури захисту прав особи, оскільки правоздатність осіб, родинний зв’язок яких має встановити суд, припинилася у день їхньої смерті, тому вказаний юридичний факт не буде правовою підставою для захисту тих чи інших прав позивачки.
Під час розгляду цієї справи Верховний суд дійшов висновку, що суди на порушення вищезазначених положень закону належним чином доводи позивачки не перевірили, спір по суті не вирішили, а відмовили у задоволенні позову з формальних підстав. Із урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, а суд касаційної інстанції через свої процесуальні повноваження (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
