На майно, отримане за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення
Суть справи.
Позивачкою було подано заяву про розподіл спільного майна подружжя з вимогою визнати за нею право володіння на 1/2 частку банківського вкладу із нарахованими та не виплаченими відсотками, виділити автомобіль у власність і присудити їй грошову компенсацію взамін належної їй 1/2 частки в праві власності на цей автомобіль і стягнути з відповідача розмір такої грошової компенсації на її користь.
Також звернулась сестра відповідача до суду з позовом до відповідача та позивачки про стягнення боргу за договором позики, де просила стягнути з позивача та відповідача на її користь солідарно борг за договором позики. Вона зазначила, що між нею та її братом – відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого вона позичила братові 28 000,00 доларів США для придбання житла, на підтвердження чого відповідачем було складено розписку.
Відповідно до розписки відповідач зобов’язався до кінця літа 2019 року знайти та нотаріально оформити купівлю-продаж квартири для окремого проживання їхньої матері, а в разі непридбання квартири у зазначений термін зобов’язувався повернути їй зазначені кошти без затримки.
У зв’язку з тим що відповідач мав їхати для проходження реабілітації як ветеран АТО до санаторію, у травні 2019 року він звернувся до своєї сестри для отримання згоди для розміщення позичених коштів на депозитному рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України», проти чого вона не заперечувала. Житло для матері відтоді відповідач так і не придбав, однак і грошові кошти їй не повернув. Вимоги сестри до відповідача та позивача зумовлені тим, що кошти, які розміщені на депозитному рахунку, відкритому на ім’я відповідача, не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вони не були набуті під час шлюбу, а одержані відповідачем у позику від його сестри.
Рішенням міського суду позов позивача було задоволено. За позивачем визнане право володіння на 1/2 частину банківського вкладу та виділено у власність автомобіль. Щодо позовних вимог сестри до відповідача і позивача про стягнення коштів за договором позики суд відмовив, оскільки вважає, що ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя в рівних частинах, а оспорюючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте подружжям під час шлюбу, третя особа за зустрічним позовом не довела зворотного, а саме належність цих коштів кожному з них та факту їхньої позики.
Апеляційний суд апеляційну скаргу третьої особи та відповідача залишив без задоволення.
Третьою особою і відповідачем було подано касаційну скаргу.
ВC зробив висновок: розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредиторові за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів. Отже, за вказаною розпискою гроші мали бути спрямовані на придбання житла у м. Вараш для проживання матері відповідача та сестри, а за умови придбання квартири у відповідача не виникає зобов’язання з повернення грошових коштів.
Міський і апеляційні суди правильно виходили з того, що зі змісту не вбачається отримання відповідачем від третьої особи грошових коштів саме у позику, а також відсутній обов’язок відповідача повернути кошти у разі придбання квартири, що суперечить положенням статті 1049 ЦК України. Отже, наявна відсутність зобов’язань за договором позики, тому і відмовлено сестрі відповідача у позові.
Позиція ВС щодо касаційної скарги відповідача.
На майно, отримане за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
ВС наголосив, що суди зробили правильний висновок про те, кошти на депозитному рахунку є спільною сумісною власністю чоловіка та дружини в рівних частках, а оспорюючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте подружжям під час шлюбу, третя особа за зустрічним позовом не довела зворотного, а саме належності цих коштів кожному з них та факту їх позики.
Касаційні скарги третьої особи та відповідача залишені без задоволення.
Із текстом рішення можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100490706.
