Уже минув рік, як розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну та рік, як уведено воєнний стан і триває загальна мобілізація.
Тому громадяни зобов’язані за Конституцією України захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність своєї країни. Зараз мобілізація є обов’язковою для всіх громадян України віком від 18 до 60 років, здатних до військової служби, за винятками, передбаченими законом. Однак трапляються випадки, коли громадяни умисно відмовляються від виконання цього обов’язку.
Відповідно до Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов’язок і військову службу» громадяни, які ухиляються від проходження військової служби під час мобілізації, несуть кримінальну відповідальність згідно із законом.
Кримінальна відповідальність за ухилення, тобто уникнення, відмову від проходження військової служби, настає після того, коли особі вручили повістку на відправлення до військової частини після того, як вона пройшла звірку анкетних даних, пройшла медичну комісію, була визнана придатною до військової служби за здоров’ям і не має підстав для відстрочення.
Відповідно до ст. 336 Кримінального кодексу України ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
Важливим фактором для кваліфікації вчинених дій є дійсний умисел і мета саме на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
За рік повномасштабного вторгнення суди України винесли близько 373 вироків за ухилення від мобілізації. При цьому переважна кількість вироків обвинувальні.
Також вже є прийнято виправдувальний вирок, де суд виправдав призовника у зв’язку з тим, що виклик військовозобов’язаного відбувся в інший спосіб (по телефону), ніж визначено законом, і зазначив, що під час мобілізації громадяни зобов’язані з’явитися до військових частин або на збірні пункти у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ТЦК і СП).
Також із аналізу судової практики свідчить, що переважна кількість обвинувачених визнали свою вину і на підставі ст. 75 КК України отримали звільнення від відбування покарання із іспитовим строком.
Іспитовий строк установлює суд тривалістю від одного до трьох років. При цьому суд скасовує призначене покарання, якщо засуджений протягом встановленого іспитового строку не вчинив нового кримінального правопорушення та виконував покладені на нього обов’язки, передбачені статтею 76 КК України: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження із уповноваженим органом з питань пробації.
Також наявні декілька вироків, де винним особам призначили покарання у вигляді 3 років позбавлення волі за ст. 336 КК України. Зокрема, Охтирський міськрайонний суд виніс обвинувальний вирок, де зазначив, що невизнання особою своєї вини у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення суд розцінив як спосіб уникнення покарання.
Іншим прикладом є обвинувальний вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду. Суд дійшов висновку, що громадянин, маючи угоду з прокурором про визнання винуватості, фактично не визнав себе винним, оскільки знайшов виправдання своїм діям і заперечив наявність підстав для мобілізації, чим позбавив себе обставини, що пом’якшує відповідальність.
