Питання виплати одноразової грошової допомоги через загибель військового під час агресивної війни росії проти України є вкрай актуальним. Найбільше проблем в оформленні такої допомоги мають жінки, які на момент загибелі чоловіка не перебували з ним у зареєстрованому шлюбі. Таким жінкам відмовляють у виплаті одноразової грошової допомоги, через що ті змушені звертатись до суду для встановлення факту проживання однією сім’єю.
Раніше подібні справи розглядались районними судами в порядку цивільного судочинства. Однак зі збільшенням кількості таких заяв цивільні суди почали відмовлятись розглядати їх і перенаправляти до адміністративних судів, у свою чергу, адміністративні суди повертали такі справи знову до цивільних.
Через це виникла проблема, яка непокоїла цивільних дружин загиблих захисників України, які прагнуть установити факт спільного проживання з покійним чоловіком-військовим та отримати відповідну допомогу від держави як член його родини. Питання стосувалося невизначеності, який із судів – цивільний чи адміністративний – має розглядати подібні справи.
Велика Палата Верховного Суду 18 січня 2024 року розглянула справу 560/17953/21 щодо юрисдикції судових процесів, розпочатих за заявами цивільних партнерок загиблих військових. У цій справі суд вирішував питання: чи можливо встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою звернення за призначенням одноразової грошової допомоги в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків щодо застосування правових норм у таких випадках стосовно юрисдикції судового розгляду та сформувала правовий висновок: суд, що вирішує питання про встановлення факту, що має правове значення, зокрема, факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, належить до цивільної юрисдикції. У цьому випадку підсудність не залежить від мети звернення до суду (зокрема, підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім’ї військовослужбовця) і наявності в заявника певних цивільних прав та обов’язків або виникнення публічно-правових спорів із суб’єктами владних повноважень.
Судом підкреслено, що справи про встановлення фактів, що мають правове значення, можуть бути розглянуті як у позасудовому, так і в судовому порядку.
Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті в позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.
Водночас справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян, належать до юрисдикції цивільного суду. Чинне законодавство передбачає лише один судовий порядок підтвердження факту, що має правове значення, а саме – розгляд справ про встановлення такого факту в рамках цивільного судочинства.
Важливо також зауважити, що об’єднання декількох вимог, стосовно яких законом визначено виключну підсудність різним судам, в одному провадженні не допускається. Отже, не можуть бути поєднані в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має правове значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підпадають під суди різних юрисдикцій.
Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції судових суперечок про встановлення фактів, що мають правове значення, залежно від їх мети та наявності в заявника певних цивільних прав та обов’язків. Такий підхід може ускладнити захист прав заявника, оскільки вимагатиме звернення до судів різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин при кожній позовній заяві.
