Відмова у виконанні наказу військовослужбовцем і притягнення до кримінальної відповідальності: правовий аспект
Військова дисципліна та відданість виконанню наказів – основні складові успішної діяльності будь-якої армії. У військових справах відмова у виконанні наказу може мати серйозні наслідки, оскільки порушується ланцюг командування та виникає загроза національній безпеці, життю та здоров’ю інших військовослужбовців. У даній статті розглянемо питання притягнення до кримінальної відповідальності військовослужбовців за відмову у виконанні наказу, визначимо правові аспекти цього питання та розглянемо актуальну судову практику.
Правовий фреймворк в Україні
Україна, як і багато інших країн, установлює високі вимоги до військовослужбовців щодо дотримання військової дисципліни. Згідно з військовими статутами військовослужбовці зобов’язані виконувати законні вимоги командування та дотримуватися військової етики.
Військовослужбовець має право відмовитися від виконання наказу, якщо той суперечить законам України та загальноприйнятим нормам міжнародного права. Однак відмова повинна бути обґрунтованою та спрямованою на захист прав і свобод громадян, а також національних інтересів.
Притягнення до кримінальної відповідальності
Виконанню підлягає тільки законний наказ. Явно злочинним слід вважати наказ, злочинний характер якого очевидний, зрозумілий як для того, хто його віддає, так і для того, кому він адресований, а також для інших осіб. Тобто злочинність такого наказу повинна бути очевидною і не викликати сумнівів.
Незважаючи на те, що відмова у виконанні наказу може бути виправданою в певних обставинах, відсутність адекватної обґрунтованості чи зловживання цим правом може вести до притягнення до кримінальної відповідальності.
Згідно з Кримінальним кодексом України злочином визнається:
– відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу (стаття 402), що карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років за вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці;
– невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у статті 402 Кримінального кодексу України, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (стаття 403), що карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років за вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Судова практика
Військовослужбовця, засудженого за невиконання наказу в умовах воєнного стану, не може бути звільнено від відбування покарання з випробуванням (так зване умовне покарання). Такий висновок зазначений у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі № 726/78/23. Верховний Суд зазначив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану (наказу на вибуття в район бойових дій для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога) не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки, створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Зазначене свідчить про підвищену суспільну небезпечність такого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Висновок
Відмова у виконанні наказу військовослужбовцем може мати серйозні наслідки, і українське законодавство передбачає притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії. У військовій справі необхідно враховувати конкретні обставини та обґрунтування відмови. Система правосуддя повинна забезпечити справедливість і об’єктивність при розгляді подібних справ. Розуміння правових аспектів відмови у виконанні наказу є важливим кроком у забезпеченні ефективної військової служби та захисту національних інтересів.
