Конституцією України передбачено, що обов’язком кожного громадянина є не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Порушення цього припису може стати підставою для притягнення особи до відповідальності, зокрема цивільно-правової.
Оскільки завдана природі шкода є позадоговірною, а саме деліктною, то саме на позивача покладається обов’язок довести три ключові елементи: наявність шкоди, протиправність (незаконність) дій або бездіяльності відповідача та причинно-наслідковий зв’язок між цими діями та завданою шкодою. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Своєю чергою, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина в заподіянні шкоди. Докази, на які посилаються сторони,мають бути належними, тобто такими, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.
Суд не зобов’язаний автоматично вважати доведеними та встановленими твердження однієї зі сторін. Вони мають довести обставини, на які посилаються, надавши достатньо переконливих доказів, щоб висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видався більш вірогідним, ніж протилежний. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв’язок доказів у їх сукупності.
Актуальність належного та достатнього доведення обставин у справах про стягнення шкоди підтверджується правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30січня 2025року у справі №922/618/22. Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства. Так, за обставинами справи прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції до підприємства про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Прокурор вказував, що відповідач здійснив незаконну вирубку дерев; забір води з підземного джерела без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) та передачу води населенню без дозволу; засмічення території об’єкта природно-заповідного фонду.
Обвинувачення ґрунтувалося лише на Акті перевірки Державної екологічної інспекції у Харківській області, який є документом, що фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб’єктів господарювання, і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, в Акті були відсутні підписи посадових осіб (його підписали лише 5осіб із 10), які здійснювали перевірку; відсутні детальні відомості щодо кількості пнів, інформація щодо діаметра пнів, їх опис і характеристика; відсутня інформація щодо ознак ступеня припинення росту дерев, що є базою для обрахунку розміру шкоди за незаконну вирубку дерев.
Зважаючи на це, суд вказав, що акт перевірки сам по собі не може бути єдиним або вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Вина відповідача може бути доведена лише сукупністю доказів, а Акт перевірки уповноваженого органу має оцінюватися судами з урахуванням інших доказів.
Вимоги прокурора були визнані необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки жодними з наявних у матеріалах справи доказами не встановлено особу, винну у скоєнні правопорушення, наявність вини та протиправної поведінки відповідача.
Так, позивачем не було доведено наявність вини та протиправної поведінки відповідача щодо засмічення території об’єкта природно-заповідного фонду, тому що факт завдання збитків позивач підтверджує лише Актом перевірки. Також наявні матеріали справи, на думку суду, не містили будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач здійснює господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення та є підприємством питного водопостачання.
Таким чином, дана судова справа вкотре підкреслює важливість належного доказування у спорах про відшкодування шкоди, спричиненої порушенням природоохоронного законодавства, необхідність належного документального підтвердження всіх зазначених вище елементів. Відсутність належної доказової бази може призвести до відмови у задоволенні позову, навіть якщо екологічне порушення справді було. Це підкреслює необхідність ретельної підготовки матеріалів справи, проведення детальних експертиз і залучення додаткових доказів для підтвердження вини відповідача.
