Критичний аналіз судового рішення ВС
Рішення Верховного Суду України у справі № 240/23909/23 викликало значний інтерес як з огляду на його правове обґрунтування, так і в контексті соціальних гарантій військовослужбовців. У цій справі позивач, військовослужбовець, оскаржив невключення додаткових виплат, передбачених Постановою Кабінету Міністрів № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються одноразова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні відпустки та інші виплати. Верховний Суд ухвалив рішення, яке підтвердило певні правові підходи, але водночас залишило кілька важливих питань без відповіді.
У своєму рішенні Суд спирався на Конституцію України, Закон № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і низку нормативно-правових актів, зокрема Порядок виплати грошового забезпечення (Наказ Міністерства оборони № 260) і Постанову Кабінету Міністрів № 168.
Головний акцент було зроблено на характер додаткової винагороди, запровадженої Постановою № 168. Верховний Суд дійшов висновку, що ця виплата є тимчасовою і залежить від умов воєнного стану, тому не може розглядатися як частина місячного грошового забезпечення для певних видів виплат. Водночас щодо розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки суд вказав, що додаткова винагорода повинна бути врахована, оскільки вона виплачувалася систематично протягом тривалого часу.
Рішення ґрунтується на сталих правових позиціях Верховного Суду, які були викладені в інших аналогічних справах, приміром у постанові від 23 вересня 2024 року. Така послідовність сприяє передбачуваності судової практики. Однак основним недоліком є те, що Суд фактично надав перевагу підзаконним актам, таким як Порядок № 260, у питаннях, які мають регулюватися на рівні закону. Це підкреслює ієрархічну проблему, коли нормативно-правові акти нижчого рівня можуть обмежувати соціальні права, гарантовані законом.
Позиція Верховного Суду є законною, але чи є вона справедливою? Військовослужбовці, які перебувають на службі під час воєнного стану, виконують особливо важливі завдання, часто ризикуючи життям. Обмеження додаткових виплат виключно рамками тимчасового характеру викликає сумніви, адже такі виплати стають суттєвою частиною їхнього доходу.
Судова практика, яка не враховує інтереси військовослужбовців у повному обсязі, може мати негативний вплив на мотивацію та моральний дух армії. У цьому контексті рішення Верховного Суду хоч і відповідає букві закону, але залишає запитання щодо забезпечення соціальної справедливості.
Рішення у справі № 240/23909/23 створює чіткий правовий прецедент для вирішення подібних спорів у майбутньому. Воно підтверджує, що додаткові винагороди, передбачені Постановою № 168, не включаються до складу грошового забезпечення для певних виплат, окрім випадків компенсації за невикористані відпустки.
Однак у ширшому контексті це рішення сигналізує про необхідність змін у правовому регулюванні. Законодавці повинні розглянути питання про те, щоб включити додаткові винагороди до складу грошового забезпечення, адже ці виплати фактично є невіддільною частиною матеріального забезпечення військовослужбовців.
Рішення Верховного Суду є технічно обґрунтованим і законним, однак не позбавленим дискусійних моментів. Воно порушує важливі питання про баланс між буквою закону та його духом, особливо коли йдеться про захист соціальних прав військовослужбовців у період воєнного стану.
Майбутнє судової практики у подібних справах залежатиме від удосконалення нормативно-правового регулювання та внесення змін до законодавства. Лише так можна забезпечити не лише законність, а й соціальну справедливість у питаннях, які зачіпають життя тих, хто захищає країну.
