Докази у кримінальному провадженні є найголовнішими даними, на підставі яких установлюють винуватість тієї чи іншої особи. Докази можуть збирати як сторона обвинувачення в особі слідчого та прокурора, так і сторона захисту в особі підозрюваного або обвинуваченого та захисника.

Слід зазначити, що закон установлює певні правила для доказів. Ними є належність і допустимість.

У зв’язку з різною складністю судових справ і різним результатом, якого бажає досягти заявник, законодавцем було розмежовано різні види проваджень. Головна їхня відмінність полягає у складності процедури розгляду справи та її тривалості.

Серед найбільш поширених і буденних справ, із якими люди звертаються до суду, є встановлення різноманітних фактів, які розглядають у порядку окремого провадження. До таких фактів належать: факт народження певного дня, факт смерті певного дня тощо.

Щороку на дорогах України відбувається чимала кількість ДТП, у тому числі зі смертельними випадками. Щодо цього держава здійснює чимало заходів задля запобігання та припинення порушень ПДР на дорогах. Серед них можна виділити встановлення камер автоматичної фіксації порушень ПДР, посилення відповідальності за порушення правил ПДР тощо.

Забезпечувати безпеку на дорогах України мають органи Національної поліції України. Працівники поліції у своїй діяльності користуються різними засобами, які допомагають ним запобігати порушенням на дорогах.

Як відомо, Конституція містить право, відповідно до якого кожна особа може звернутися до суду з метою захисту свого права й інтересу. Це право закріплене, певно, в кожній цивілізованій країні, адже порушення прав відбувається щодня.

Варто відзначити, що це право не є абсолютним, оскільки має певні межі. Вони стосуються строку, протягом якого таким правом можна скористатися. Це пішло ще з давнини, де встановлювали різні терміни (30 років, 6 років, 2 роки тощо) для захисту свого права.

Факт реєстрації та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні не є підставою для позбавлення батьківських прав

Суть справи. Особа подала заяву про позбавлення відповідача батьківських прав. Вимоги були обґрунтовані тим, що із 2009 року вони з відповідачкою зареєстрували шлюб, від якого народилася дитина. Шлюб розірвано, а дитина залишилась проживати з позивачем, зазначаючи, що відповідачка не бере матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дочки.

Майно, яке фактично створене за час існування шлюбу, однак зареєстроване після його розірвання, вважають спільною власністю подружжя.

Так зазначив Верховний суд у своїй Постанові від 5 травня 2020 року у справі № 355/1060/16.

Місцевий загальний суд частково задовольнив позов і розділив житловий будинок між подружжям, урозріз до цього рішення пішов суд другої інстанції та відмовив у позові, посилаючись на те, що датою набуття майна є його фактична реєстрація у державних реєстрах.

01.09.2021 року ВС у межах справи № 757/54510/17 досліджував питання щодо залишення позову без розгляду з підстав повторної неявки позивача.

Суть справи. Громадянин подав позов. Судом позов було залишено без розгляду. Своє рішення суд мотивував тим, що позивач був повідомлений про слухання справи, але повторно не з’явився на судові засідання. Апеляційну скаргу позивача було задоволено. Ухвалу скасовано та справу направлено для продовження розгляду.

Постановою ВС у справі № 920/639/17 було досліджено питання можливості призначення додатковоїекспертизи.

Суть справи. ТОВ подало до суду позов до Об’єднання про стягнення заборгованості. Вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням Об’єднанням умов договору щодо перевезення вантажу. Тим часом Об’єднання подало зустрічний позов про стягнення збитків.

Рішенням першої інстанції позов було залишено без змін. Судом апеляційної інстанції первісні позовні вимоги були задоволені частково. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Суть справи. Особою було подано заяву з вимогами про визнання права володіння на частину будинку; поділити будинок і виділити їй у натурі будинок; визнати право володіння на частину земельної ділянки; поділити земельну ділянку.

Вимоги обґрунтовано тим, що особа за особисті гроші побудувала дім, але зведений будинок перебував наземельній ділянці, що є власністю матері колишнього чоловіка позивача і був зареєстрований за іншою особою – відповідачем, який обіцяв заповісти вказаний дім онукам. Інформацію, що відповідач не має наміру складати заповіт на онуків, позивач дізналась із позову про виселення та зняття з реєстраційного обліку. Районний і апеляційний суди відмовили в позові, оскільки не було доведено й не надано належних доказів, які б свідчили проте, що саме позивачем за власні кошти було побудовано будинок.

Доволі неординарне питання: чи має місцева влада радитись із мешканцями своєї територіальної одиниці стосовно розробляння проєктів містобудівної документації? Питання звучить абсурдно в демократичному суспільстві, однак воно набуло актуальності після ситуації, яка склалась у місті Івано-Франківську.

Із обставин справи вбачається, що місцева влада спроєктувала новий заклад освіти на місці штучної водойми, однак не врахувала письмових заперечень власників довколишніх земельних ділянок, які були проти знищення водойми, посилаючись на те, що водойма має статус пожежної та є резервуаром для затримання ґрунтових вод.