Єдиний реєстр боржників (ЄРБ) – це загальнодоступний список осіб, які мають непогашені боргові зобов’язання. Міністерство юстиції України веде цей реєстр у режимі реального часу, що унеможливлює приховування боргів та запобігає незаконному відчуженню майна.

Якщо особа потрапила до реєстру, це може створити певні труднощі, наприклад, обмеження на розпорядження майном або проблеми з отриманням кредитів. Однак існують передбачені законом підстави для видалення інформації про боржника, які ми розглянемо далі.

Коли боржника виключають з реєстру?

Україна має великий досвід у гірничодобувній промисловості, і шахтарська справа відігравала важливу роль у її розвитку. Важкі умови праці та значні ризики, з якими стикаються працівники шахт, потребують особливого підходу до соціального захисту. Одним з таких механізмів є так звана шахтарська пенсія.

Пенсія шахтаря – це форма пенсійного забезпечення, яка передбачена для осіб, що працювали в умовах підвищеної небезпеки, зокрема під землею. Вона надається як компенсація за складні умови праці та має пільговий характер.

Отримати шахтарську пенсію може той, хто:

• Досяг 50 років і має щонайменше 25 років загального стажу, з яких мінімум 10 – на підземних роботах.
• Незалежно від віку, але відпрацював щонайменше 25 років під землею або 20 років на таких посадах, як робітник очисного забою, прохідник, вибійник на відбійних молотках.
  Детальніше...

Критичний аналіз судового рішення ВС

Рішення Верховного Суду України у справі № 240/23909/23 викликало значний інтерес як з огляду на його правове обґрунтування, так і в контексті соціальних гарантій військовослужбовців. У цій справі позивач, військовослужбовець, оскаржив невключення додаткових виплат, передбачених Постановою Кабінету Міністрів № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються одноразова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні відпустки та інші виплати. Верховний Суд ухвалив рішення, яке підтвердило певні правові підходи, але водночас залишило кілька важливих питань без відповіді.

У своєму рішенні Суд спирався на Конституцію України, Закон № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і низку нормативно-правових актів, зокрема Порядок виплати грошового забезпечення (Наказ Міністерства оборони № 260) і Постанову Кабінету Міністрів № 168.

Рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/5194/16-ц

Рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 500/5194/16-ц стало ще одним важливим кроком у становленні єдності судової практики в Україні. Воно стосується питання виконання грошових зобов’язань, визначених у валютному еквіваленті, і демонструє прагнення суду знайти баланс між правовими нормами та економічною реальністю.

Історія спору

Справа почалася з того, що між двома сторонами був укладений договір про участь у будівництві житлового будинку. Позивачка передала відповідачеві кошти в еквіваленті 65 000 доларів США. Однак згодом з’ясувалося, що об’єкт нерухомості, який мав бути переданий позивачці, був проданий іншій особі. Сторони домовилися розірвати договір, і відповідач зобов’язався повернути отримані кошти.

Аналіз висновків Верховного Суду у справі № 240/12904/23

Відповідно до ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. 

Однак чимало пар уникають офіційної реєстрації своїх стосунків, керуючись особистими переконаннями або помилковими уявленнями про її правові наслідки. Такі дії можуть мати серйозні негативні наслідки, зокрема в питаннях соціального захисту, що підтверджується недавньою судовою практикою.

Так, справа № 240/12904/23 стосувалась права непрацездатної жінки на призначення пенсії в разі втрати годувальника.

Аналіз висновків Великої Палати Верховного Суду стосовно моменту оголошення військовослужбовця померлим

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 755/11021/22 щодо оголошення фізичної особи померлою. Основним питанням було визначення моменту, з якого слід обчислювати шестимісячний строк, передбачений ч. 2 ст. 46 Цивільного кодексу України, для визнання особи померлою. Це питання особливо актуальне в умовах воєнного часу, коли значна кількість людей зникає безвісти внаслідок бойових дій, обстрілів або інших наслідків воєнного конфлікту.

Суд підтвердив, що фізична особа, яка зникла безвісти у зв’язку з воєнними діями або збройним конфліктом, може бути оголошена померлою після спливу двох років від дня завершення бойових дій. Водночас, за наявності конкретних обставин, цей строк може бути скорочений до шести місяців. Початок його відліку визначається не з моменту припинення воєнного стану на всій території України, а з дати завершення активних бойових дій у конкретному регіоні або з моменту події, що безпосередньо спричинила загибель особи, наприклад, ракетного удару. Це рішення є важливим для тих, хто втратив зв’язок з близькими людьми та потребує юридичного підтвердження їхнього статусу для отримання соціальних виплат, установлення спадкових прав або інших правових гарантій.

В умовах воєнного стану в Україні питання звільнення з військової служби залишається актуальним для багатьох військовослужбовців та їхніх сімей. Законодавство чітко визначає підстави, за якими особа може бути звільнена з лав Збройних Сил України у 2025 році, однак процедура та підготовка необхідних документів можуть викликати труднощі. Юридична компанія «АРЕС» пропонує кваліфіковану підтримку у вирішенні цього питання, щоб зробити процес максимально прозорим і ефективним для вас.

Підстави для звільнення з військової служби у 2025 році регулюються ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». У період воєнного стану перелік підстав є обмеженим порівняно з мирним часом, але все ж передбачає кілька ключових категорій, які дають право на завершення служби. Основні з них можна поділити на три групи:

Останнім часом, у зв’язку з воєнним станом в Україні, значно зросла кількість випадків зникнення безвісти військовослужбовців. Бойові дії, обстріли, полон та інші воєнні обставини нерідко унеможливлюють ідентифікацію або повернення тіл загиблих. У таких ситуаціях їхні рідні стикаються з необхідністю офіційного встановлення статусу зниклої особи. Це важливо не лише для емоційного прийняття втрати, а й для реалізації спадкових та інших майнових прав.

Оголошення фізичної особи померлою та визнання безвісно відсутньою є двома окремими правовими процедурами, які відрізняються за підставами, наслідками та строками.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Питання встановлення факту самостійного виховання дитини батьком стало надзвичайно актуальним у сучасних реаліях України. Це зумовлено передусім специфікою правового регулювання у сфері мобілізаційної підготовки. Чинне законодавство передбачає, що військовозобов’язані, які самостійно виховують неповнолітніх дітей, можуть розраховувати на відстрочку від мобілізації. Водночас судова практика в цьому питанні залишається неоднозначною, що спричиняє численні дискусії.

Основною правовою нормою, що регулює питання мобілізації, є стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вона визначає, що військовозобов’язані чоловіки, які самостійно виховують дітей до 18 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Проте для реалізації цього права необхідно документально підтвердити факт самостійного виховання дитини рішенням суду або документами про смерть матері.

Конституцією України передбачено, що обов’язком кожного громадянина є не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Порушення цього припису може стати підставою для притягнення особи до відповідальності, зокрема цивільно-правової.

Оскільки завдана природі шкода є позадоговірною, а саме деліктною, то саме на позивача покладається обов’язок довести три ключові елементи: наявність шкоди, протиправність (незаконність) дій або бездіяльності відповідача та причинно-наслідковий зв’язок між цими діями та завданою шкодою. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Своєю чергою, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина в заподіянні шкоди. Докази, на які посилаються сторони,мають бути належними, тобто такими, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.